Як свідчать архівні документи дієцезії Ротенбург-Штутгарт (Rottenburg-Stuttgart), перші згадки про українських греко-католиків на теренах Вюртембергу датуються 1938 роком. Однак, початком регулярного парафіяльного життя слід вважати повоєнний період. У двох таборах для переміщених осіб Ludwigsburg та Stuttgart-Zuffenhausen у 1944 – 1950 роках існували українські душпастирства.

Зокрема, у таборі Stuttgart-Zuffenhausen-Grenadierkaserne за даними архівів у 1947 році мешкало 1482 греко-католиків, 160 православних та 13 інших вихідців з України (Дмитро Блажейовський. Українське католицьке духовенство у діяспорі (1751 – 1988), Рим, 1988). У таборі Ludwigsburg-Luitpoldkaserne того ж року було 723 греко-католиків і 74 православних. У таборі Ellwangen – 2380 греко-католиків і 220 православних. У французькій окупаційній зоні в Tübingen тоді налічувалося 93 греко-католики та 5 православних.

Від 1951 року було організоване парафіяльне життя у Людвігсбурзі, Кірххаймі, Гальброні та Штутгарті. На початку 60-х років до душпастирства були залучені міста Крайльсхайм та Ельванген, але з часом через відтік молоді регулярні служби там перестали правитися. Така ж доля спіткала громади Кірххайму та Гальброну. З українців, що прибули з колишньої Югославії, у 1981 році у Бодельсхаузені створилася греко-католицька громада, де нині раз на місяць відбуваються літургії.

Наймолодша громада регіону створена силами українських студентів у Тюбінгені в 2005 році.

Слід згадати українських душпастирів, що служили на території католицької дієцезії Rottenburg-Sttuttgartб усіх років: отців Володимира Возняка, Миколу Ілевича, Юліана Микитина, Володимира Арвая, Стефана Дмитришина, Михайла Іваника, Дмитра Поперечного, Петра Миронюка. Також до душпасирства в 1949-1950 роках були залучені священики: отці Ярослав Шуст, Євген Цегельський, Іван Олексюк та Роман Коцюмака.

Отець Володимир Возняк народився 5 травня 1912 року в селі Красна біля Делятина, прийняв ієрейські свячення 2 липня 1939 року в Станіславі. Був душпастирем у Людвігзбурзі (1944 – 1945) та Ельвангені (1946 – 1948). У 1949 році переїхав до США.

Отець Микола Ілевич народився 17 грудня 1886 року в Грабківцях біля Зборова, прийняв ієрейські свячення 30 січня 1910 року у Львові. У 1945 – 1950 душпастирював у Німеччині. Помер у Буфало (США) у 1972 році.

Отець Юліан Микитин народився 2 березня 1902 року у Куткірі біля Золочева, прийняв ієрейські свячення 14 лютого 1934 року у Львові. Душпастирював у Stuttgart-Zuffenhausen у 1944 – 1950 роках та Людвігзбурзі у 1951 – 1959 роках. Помер у Торонто (Канада) 21 червня 1979 року.

Отець Володимир Арвай народився 21 січня 1914 року у Stari Vrbas (колишня Югославія), прийняв ієрейські свячення 2 серпня 1939 року у Львові. Душпастирював у Штутгарті (1960 – 1963), Крайльсхаймі (1963 – 1980), Ельвангені (1963 – 1965, 1966 – 1980).

Отець Стефан Дмитришин народився 20 серпня 1903 у Перемишлі, прийняв ієрейські свячення 28 квітня 1928 року в Перемишлі. Душпастирював у Крайльсхаймі (1954 – 1960) та Штутгарті (1960 – 1963). Помер у Мюнхені у 1983 році.

Отець Дмитро Поперечний народився 28 січня 1911 року в селі Ласківці біля Теребовлі, прийняв ієрейські свячення 14 червня 1943 року у Львові. Душпастирював у Штутгарті (1972 – 1981).

Отець Петро Миронюк народився 3 жовтня 1944 року в Selisce (колишня Югославія), прийняв ієрейські свячення 3 вересня 1972 року в Indjija (колишня Югославія). З 1972 до 1981 був парохом у Indjija. З 1981 до 1988 душпастирював у Штутгарті. Отець Петро активізував та оживив парафіяльне життя, зокрема успішно провадилася Суботня церковна школа. Помер 26 серпня 1988 року, похований у Людвідзбурзі.

З 1988 року парохом у Штутгарті є отець Роман Врущак. Народився 2 вересня 1957 року у Полянові (Польща). Своє рукоположення він прийняв у Римі. 15 листопада 1981 року його благословив на священицьке служіння патріарх Йосип Сліпий. З 1981 по 1987 рік був парохом в польській Померанії. З грудня 1987 він проповідує Слово Боже у Німеччині. Спочатку служив у Мюнхені, а з 1988 року очолює Українське душпастирство у Штутгарті.

12 січня 2008 року на зміну Українській католицькій місії у Штутгарті, що працювала тут з середини 40-х років минулого століття, прийшов наступний етап розвитку. Статус персональної парафії надав громаді кращі перспективи. Покровителем Штутгартської парафії є Святий Василій Великий.

Кир Петро Крик, Апостольський екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії у своєму слові привітав Українську громаду з проголошенням Персональної парафії Василія Великого. Отець Петро Свідрун зачитав Декрет утворення Персональної української парафії, яка охоплює дієцезію Ротенбург-Штутгарт. Це територія майже всього Вюртембергу.

Центром парафії є капела Kolpinghaus у районі Бад-Канштат (Bad Cannstatt) Штутгарту. Вона розташована у безпосередній близькості до центру Штутгарту, капелу можна використовувати у вигідний для української громади час та практично без обмежень. Церковний інтер’єр естетично оформлено згідно української традиції.

Також у штутгартському передмісті Фазаненхоф (Fasanenhof), починаючи з 1970 року, декілька разів на рік проходять українські богослужіння у католицькій церкві Святого Ульріха, яка надає й приміщення парафіяльного центру для потреб української громади. Традиційними та багатолюдними стали Свято Святого Василія (14 січня) та Великодня Писанка у Фазаненхофі. У цій католицькій церкві знаходиться меморіальна дошка з бронзи, присвячена 1000-річчю хрещення України-Русі, встановлена там 1988 року стараннями отця Петра Миронюка та Української громади.

Наймолодша українська громада Баден-Вюртембергу створена силами студентів та аспірантів Тюбінгенського університету Ебергарда-Карла, де студіюють більше ста українських студентів та аспірантів. Їздити до Штутгарту на службу Божу до Української церкви для студентів фінансово важко та вимагає часу. Тому вирішили правити служби в Тюбінгені.

На жаль, через щільний графік богослужінь іншими місіями в місцевому католицькому храмі не було можливості відправляти українську літургію. Тому були налагоджені екуменічні контакти з Лютеранською громадою Дитріх-Бонгофер Кірхи. Раз - два на місяць зі Штутгарту приїжджає священик Роман Врущак. У лютеранській церкві правиться українська літургія. Потім відбуваються бесіди на духовну тематику.

Українська парафія Штутгарту збирає пожертви для української парафії у місті Інджя (Сербія) та надає фінансову допомогу для студій семінаристів у Львові. Налагоджено побратимські стосунки з українськими громадами Самбірсько-Дрогобицької єпархії (Львівська область) та Парафією Святого Миколая Чудотворця на Аскольдовій могилі (Київ). Для потреб благодійних організацій Карітас-Дрогобич та Карітас-Печерськ (Київ) організовано збір та відправку гуманітарної допомоги.

Кінець 40-х років. Українська школа Stuttgart-Zuffenhausen.

Урочиста зустріч Кир Платона у Штутгарті. 1959 рік.