Перша згадка про греко-католицьку парафію села датується 1714 роком.

Мурована церква і дзвіниця побудовані у 1730 році.

До 1946 року парафія і храм належали УГКЦ.

На парафії служив о. Юліан Свістель, який був висвячений Станиславським владикою Григорієм Хомишиним і здобув богословську освіту у Римі. Дружина о. Юліана Соломія своєю працею багато допомагала о. Юліану. Маючи талант до музики, грала на декількох музичних інструментах, організувала на парафії дитячий садок на 50 дітей. Отець Юліан, ризикуючи власним життям, врятував нирківських людей від і німецького десяткування.

У 1946—1989 роках парафія і храм належали РПЦ. Тоді в селі діяла підпільна УГКЦ. У період діяльності підпільної Церкви в громаді були покликання до монашого служіння. Дві парафіянки катакомбної УГКЦ Марія Мандрик (чернече ім’я с. Стефанія) і Ярослава Тернавська (с. Августина) вступили у монастир ЧСВВ.

Парафія мала статус відпустового місця Положення Ризи Пресвятої Богородиці.

У 1990 році під час виходу УГКЦ з підпілля біля закритої церкви першу Святу Літургію відслужив о. Тарас Сеньків, теперішній єпископ Стрийської єпархії, на цвинтарі — о. Йосиф Мороз — також підпільний священик УГКЦ. У тому ж 1990 році в селі відбувся поділ на дві конфесії. Насильно привласнила церкву і резиденцію православна громада, яка тепер належить до УПЦ КП, тому громада УГКЦ власними зусиллями була змушена будувати для богослужінь тимчасову каплицю. У грудні 1996 році було закладено наріжний камінь під будівництво церкви о. митратом Василієм Семенюком, теперішнім Тернопільсько-Зборівським митрополитом. Будівництво завершили у 2000 році. Освячення здійснив єпископ Іриней Білик, ЧСВВ.

При парафії діють братства: «Жива Вервиця», «Апостольство молитви», спільнота «Матері в молитві».

На території села є хрести, фігури та каплиці парафіяльного значення.

Парохи:

о. Іван Кисілевський (1811 — 23 квітня 1860),
о. Юліан Свістель (1912—1944),
о. Тарас Сеньків,
о. Михайло Вітовський,
о. Борис Стасюк (з січня 2003).